1. Безоплатна правова допомога в Україні

Закон України «Про безоплатну правову допомогу»: основні положення та підходи до впровадження

 

 З моменту закріплення у Конституції та деяких спеціальних законах України права на безоплатну правову допомогу осіб реалізація такого права в повному обсязі була неможливою через відсутність єдиної законодавчо визначеної політики у сфері надання правової допомоги коштом держави.

 

 Прийняття Верховною Радою України Закону України «Про безоплатну правову допомогу», який набрав чинності 9 липня 2011 року, дозволило Україні отримати правову базу та інституціональний механізм для реалізації як закріпленого статтею 59 Конституції України права кожного на правову допомогу, зокрема, у випадках, коли вона відповідно до закону повинна надаватись безоплатно, так і зобов’язань за низкою міжнародних договорів, які містять положення щодо надання правової допомоги і учасником яких є Україна. Зокрема, це Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., які прямо чи опосередковано встановлюють зобов’язання для держав-учасниць надавати безоплатну та кваліфіковану правову допомогу малозабезпеченим особам при обвинуваченні їх у вчиненні кримінальних правопорушень.

 

         Так, у § 3 (с) статті 6 Європейської конвенції зазначається, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права як захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Аналогічна норма міститься і у § 3 (d) статті 14 частини ІІІ Міжнародного пакту, відповідно до якої кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення бути судимим у його присутності та захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли він не має достатньо коштів для оплати цього захисника.

 

 Україна, ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., взяла на себе зобов’язання створити умови та можливості для надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим особам при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.

 

 Прийнятий Закон визначає порядок і підстави надання безоплатної правової допомоги, суб’єктів її надання, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, повноваження органів виконавчої влади у цій сфері, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з питань надання безоплатної правової допомоги.

 

 Визначальними принципами надання правової допомоги, що гарантується державою, відповідно до нового Закону є її доступність та якість. Відповідно до Закону безоплатна вторинна правова допомога фінансується за рахунок видатків Державного бюджету України. Таким чином гарантованість державою безоплатної правової допомоги набуває нового – реального – змісту.

 

 Закон передбачає надання двох видів безоплатної правової допомоги – первинної та вторинної. Таким чином, законодавець диференціює поняття «доступу до права» (англ. access to law, фр. acces au drоit) та «доступу до правосуддя» (англ. access to justice, фр. acces au justice), адже вони є різними як за своєю формою і змістом, так і за способом реалізації.

 

 Такий поділ має певний сенс. Адже не завжди людині потрібні послуги адвоката в судовому процесі, іноді їй просто треба дізнатися, як отримати спадщину, поділити майно або укласти договір дарування.